Терно́піль (до 1944 року[2] — Тарно́поль[3], Тарно́піль) — місто у західній частині України, політико-адміністративний, економіко-діловий та культурний центр Тернопільської області. Один з трьох головних центрів історичного регіону Галичина. Розташоване на річці Серет. У Тернополі перетинаються важливі автомобільні: автодороги Н02, М12, E50, М19 (E85), Н18, Р39, Р41, Р43 — та залізничні шляхи. Єдине місто обласного значення Тернопільської області. Обслуговується міжнародним аеропортом «Тернопіль», що знаходиться у східній частині міста.[4].
Засноване у 1540 році Яном Амором Тарновським. До 1569 року належало до Теребовлянського староства (пізніше повіту) Руського воєводства Королівства Польського. У 1569–1772 роках вже у Речі Посполитій: у складі Теребовлянського повіту, Галицької землі Руського воєводства; у 1772–1810, 1815–1867 — центр Тарнопільського округу у складі Королівства Галичини та Лодомерії, 1810–1815 — Тернопільського краю Російської імперії, з 1854 до 1939 — адміністративний центр Тернопільського повіту у складі різних держав: Австро-Угорщини, ЗУНР, ГСРС, Другої Речі Посполитої. З 1920 — адміністративний центр воєводства, від 1939 — області. Наприкінці 1918-го до 2 січня 1919 року Тернопіль — столиця ЗУНР, а з 8 липня по 21 вересня 1920 року Тернопіль був столицею маріонеткового більшовицького державного утворення — Галицької СРР. У період нацистської окупації (1 серпня 1941 — квітень 1944) місто підпорядковувалося дистрикту «Галичина».
Покровителем міста вважають святу Теклю. До Другої світової війни вівтар з її зображенням знаходився у Домініканському костелі — нині церкви Непорочного зачаття Матері Божої[5].
Населення — 217 тис. осіб (2014). Тернопіль займає площу 7268 га.